Украинский танкист рассказал о поражении в "танковом биатлоне" НАТО

Второй год подряд украинские танкисты из 14 волынской механизированной бригады ВСУ принимали участие в международных соревнованиях Strong Europe Tank Challenge на полигоне 7-й армии США в Баварии. И тогда, и теперь нашу команду возглавлял капитан Роман Багаев, чей взвод регулярно признается лучшим танковым взводом Украины. Но в Германии в соревнованиях с натовцами волыняне второй год подряд заняли последнее место. В 2017-м - среди шести участников, теперь - среди восьми.

О причинах неудачного выступления наших танкистов капитан Роман Багаев рассказал в интервью сайту «Новинарня».

Досьє

 Роман Багаєв, позивний “Тюльпан” , 27 років.

Кадровий військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ (м. Володимир Волинський). Капітан, командир 1-ї танкової роти.

У вересні 2016-го та 2017 року вигравав змагання на кращий танковий взвод Збройних сил України.

Народився у Криму, мешкав на Полтавщині, потім – у Харкові.

За рік до початку АТО за перерозподілом із Харкова потрапив до 51-ї волинської бригади, замість якої у грудні 2014-го сформували нову 14 омбр.

Воював в АТО також у складі батальйону спецпризначення “Колос”.

За участь у бойових діях нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Несправності – з першого ж дня, хоча техніки із заводу Малишева не вірили

- Романе, у скількох членів нашої команди був досвід минулорічних змаганнях?

– Із дванадцяти людей лише п’ять брали участь у Strong Europe Tank Challenge 2017. Більшість їхала вперше.

- Які найважливіші етапи були на змаганнях? Що вдалося і не вдалося на цих етапах?

– Ключові – це “танковий взвод у наступі” і “танковий взвод в обороні”. За них можна було набрати по 500 балів.

Підсумкова таблиця SETC 2018

А нічого не вдалося зробити. Ми поїхали на чотирьох Т-84. Під час “операції в наступі” вистрілив лише один танк. На решті трьох снаряд або не до кінця загрузився в гармату, або не спрацювали датчики.

Система показала, що танк не до кінця зарядився, тому гармата з гідростопора не знялася. Хоча насправді він зарядився, але пустий лоток не до кінця опустився – на одному танку вручну опускали.

На інших довелося вручну розштопорювати прицілом-дублером, тобто знімали гармату з гідроштопора через дубль.

УВАГА! Нецензурна лексика!

- Поясніть…

- Коли завантажується снаряд, гармата автоматично стає на кут заряджання, вона стає на гідростопор. Там є датчики, які відображають кінець кожної операції і передають сигнал далі. Гармата стоїть на куті заряджання, клин відчинений, гармата стоїть на гідростопорі, снаряд досилається. Якщо закривається клин – спрацьовує датчик, який відображає, що опустився важіль із пустим лотком, клин зачинений. Тоді спрацьовує датчик, з гідростопора знімається гармата – можна керувати.

У нас у трьох танках гармати були на куті заряджання, тому що не до кінця спрацювали датчики.

Також у двох танках підвела система керування вогнем – не було стабілізації гармати. Після кожного пострілу вона була рухома: пульт керування не чіпаєш, а вона трясеться.

Як із цим влучати на 1,5 км?…

- Несправності почалися відразу?

– Так, це сталося в перший же день. Ми набрали 208 балів із 500.

 На кожен танк давали по десять снарядів, всього на чотири танки – сорок. Ми змогли вистрілити лише 16 снарядів із 40.

На інших етапах змагання ми набрали багато балів, але стрільба нас підвела, а це було найголовніше.

- Виходить, провина за невдачу лежить насамперед на харківському заводі імені Малишева, де готували ваші Т-84. Представники заводу були з вами на змаганні? Намагалися ремонтувати?

– Були. Робили те, що могли.

 Але спочатку вони нам не вірили, казали, що не може такого бути. Та під час наступної стрільби я зняв усе на відео, і вони намагалися ремонтувати. Але механізм заряджання так і не вдалося відремонтувати. Датчики постійно “вилітали” через кожні п’ять пострілів.

Іскрить ізоляція.

П’ять пострілів – це ще добре, бо може зробити і два. Так було на етапі “операція в обороні”. Там було 28 мішені. Ми вибили 21, а один танк залишили на прикриття – надіялися, що він вистрілить наприкінці. І от всі танки відстрілялися, підіймають три останні мішені – а в танка, на який ми сподівалися, “вилітає” МЗ (механізм заряджання – “авт.”) і він не може стріляти. Мішені ми обстріляли з кулеметів, але це не рахується…

В результаті дві країни вибили по 24 мішені, одна – 22, ми – 21, решта – по 20.

“На заводі сказали – навчання не проплачене”

Коли ви почали готуватися до змагань? На яких танках?

– У січні ми вже були в Харкові на полігоні. Дізналися, що виступатимемо на Т-84.

Техніку прийняли нескоро. Один танк дали в березні. Ми з нього вистрілили п’ять разів, МЗ вийшов з ладу, його забрали на завод.

На заводі навчати нас не хотіли – сказали, що навчання не проплачене. Раз допустили на тренажери.

  У чому тоді полягали тренування?

– Якщо минулого року ми не знали програму змагань і тренували стрільбу, то тепер зосереджувалися на інших вправах.

У листопаді місяць вчили англійську у Львівській академії Сухопутних військ. Звісно, це мало для англійської, але проблем з іноземною вже не було. Ми мали лише одного перекладача, і це було більш ніж достатньо.

За весь час тренувань ми один раз стріляли усім взводом. Решту часу – не було чотири готових танки, щоб взводом могли поїхали тренуватися.

Можливо, тому злагодженість екіпажу була, але злагодженості взводу не було.

Є один танк, і всі на ньому стріляють. Але кожен має звикнути до свого танка.

- Тобто танки не встигли обкатати?

– Останній танк ми прийняли, вже коли грузилися на трали і їхали в Німеччину. З двох танків ми встигли постріляти.

Настріл машин станом на квітень: перший танк – 40 снарядів, другий – 99, третій 26, четвертий – 36, п’ятий – 13 снарядів.

Із другого танка 50 снарядів стріляли не ми, а комісія, що випробовувала тепловізор. Решту стріляли ми.

 Датчик не працює. Відео:

 

“Запасні деталі доводилося брати з шостого танка”

- Ви зарано виїхали до Німеччини, тому що там перед конкурсом ще відбувалися міжнародні навчання НАТО Combined Resolve X. Із цих маневрів надходили дуже позитивні звіти про дії наших танкістів – “рейд після дводенної оборони“, “вражаючий бій у місті“, “підбили кільки “Абрамсів“… Там була можливість постріляти з Т-84 не віртуально, а реально, щоб звикнути до них?

– Постріляти ні, але змогли покататися. І вже тоді щодня в одного-двох танків відмовляли системи управління вогнем, хоча ми насправді ще не стріляли. На одному блоки погоріли – довозили з України.

Перед самими змаганнями [Strong Europe Tank Challenge] була пристрілка, всі танки стріляли. Але в перший же день все пішло шкереберть.

- У вашій бригаді на озброєнні стоять випробувані Т-64БВ. Чому на змагання потрібно було їхати на Т-84У – попередній, не надто надійній версії “Оплоту”?

– Можливо, “згори” була задача показати нові танки “Оплот”. Таких танків, як у нас (Т-84У “Оплот” – попередня версія Т-84 БМ “Оплот” – “авт.”) у 2001 році виготовили десять штук. Зараз залишилося шість, де ще чотири – не знаю. Вони зберігалися на заводі, на базі зберігання, декілька в 92-й бригаді.

Насправді, коли ми були на заводі, нам казали: “У нас “Оплоти” [виготовляються на експорт] на Таїланд, зачекайте”. За цей час БРЕМ “Атлет” з нуля зібрали, а до наших танків ніхто не мав діла. Ми ходили на завод і просили, щоб їх подивилися.

Зрештою їх подивилися “загально”. Систему керування вогнем ніхто не дивився – запускається, і добре. А те, що відбувається після пострілу, нікого не цікавило. У нас навіть не було запасних деталей – брали їх із шостого танка, який перебуває на заводі.

Варто було б передивитися всі блоки, систему керування, паливну систему. Бо на навчаннях паливо у нас текло рікою. Танки 17 років стояли сухі – баки полущилися, полопалися гумові патрубки, що з’єднують паливну систему. Довелося по ходу замінювати.

Правда, зробили модернізацію – встановили тепловізор, встановили ЕОП (електронно-оптичний перетворювач – “авт.”) третього покоління на приціл командира.

Це агрегат, який повністю входить в систему керування вогнем. Він може дублювати навідника, якщо з ним щось сталося, він може стріляти зі свого місця. Їх встигли встановити лише на два танки. Також камеру заднього виду і драбинки, щоб заходити на танк.

Але все, що вони модернізували, можна було б зробити після змагань і відправити танки на Донбас.

Ця модернізація стане в нагоді в бою?

– Тепловізор в бою знадобиться. Драбинки – це дрібниця. Камера заднього виду – це понт, який не потрібен нікому. Вона стоїть збоку, вихлопні гази йдуть якраз на неї – коли машина рухається назад, нічого не видно.

ЕОП на приціл командира з нічним баченням – корисно, але потрібно бодай якесь освітлення, хоча б від місяця. Ми були в лісі – і там нічого не було видно. GPS встановили.

Не все так погано у нашому танку

- Чим ці танки кращі в бойових умовах, ніж Т-64?

– Набагато кращий двигун. Він настільки потужний, що ми “Абрамсів” і “Леклерків” доганяли.

І рух заднім ходом швидкий.

Також на Т-84 є енергоагрегат. Він тихо працює, можна вести вогонь, не запускаючи двигун.

Є модернізації для нічного бою. Водночас, коли я дивився в нічний приціл “Абрамсів”, то наш крок вперед здається невеличким.

Насправді, якщо систему керування вогнем налагодити, то вона буде хороша.

Наш танк найнижчий. І в нас на танку є лопата для риття окопу.

У них (натовців) танки не можуть стріляти, коли їдуть вперед, а гармата дивиться назад. Наш може. І для бойової готовності їм треба більше часу.

- Як прокоментували іноземні команди провал наших танків?

– Казали, що механізм заряджання – це і добре, і погано. У “Леопардах”, “Абрамсах” немає механізму заряджання. У них є заряджаючий – додаткова людина в екіпажі.

 - Представники від заводу зробили якісь висновки після змагань?

– Вони робили доповіді на завод. Немає запасних запчастин на ці танки, тому не знають, як їх ремонтувати. А якщо в бойових умовах зламається, то лишати один і розбирати на деталі для інших?..

“Якби добрали свої бали за стрільбу, у трійку переможців точно увійшли б”

- Які результати ви показали на етапах, де танки не використовували?

– На них максимально можна було набрати 100 балів.

Ідентифікацію техніки ми здали 24 з 30. На момент завершення були другі з чотирьох.

У розвідці набрали 42 бали з 45 і на фініші мали перше місце.

За медичну допомогу і відновлення пошкодженої техніки були на третьому місці: правильно сказали координати, зробили дев’ять рівнів доповіді за стандартами НАТО, викликали вертоліт.

Якби ми набрали свої бали за стрільбу, як у минулому році з Т-64, то в трійку переможців точно увійшли б.

У минулому році ми в обороні набили більше, ніж теперішній переможець (німці – “авт.”).

З іншого боку, на Т-64 ми б втратили 50 балів на водінні. Одна з вимог вправи – це їхати на повній швидкості заднім ходом. Т-84 заднім ходом може їхати 35 км/год, а Т-64 – до 4 км/год.

У водінні зараз ми зайняли четверте місце, але з першим різниця була незначна – 20 секунд.

“Челленджери” та “Леклерки” – це швидкі танки, але чомусь відстали від нас.

У радіаційному та хімічному зараженні у нас був другий результат.

“Т-84 тепер наші. Але в підрозділі всі танки мають бути однотипні”

- Ці Т-84 тепер ваші? Стануть на озброєння 14 омбр?

– Їх ще не привезли з Німеччини. Але так, п’ять танків вважаються в нас на озброєнні. Дадуть ще один.

 - Це буде шість нових танків. А яка потреба?

– У підрозділі мають бути всі однотипні танки. Потрібно ще чотири.

 Але якщо попередні так довго робили, то навіть не знаю, коли з нуля решту зроблять.

У мене два взводи на Т-84, а один – на Т-64. Вони не зможуть виконувати разом бойові завдання через різні швидкості танків.

 - Якщо ці шість танків відремонтують і вони будуть у бригаді, коли поїдуть на Донбас?

 – Думаю, що після параду на День Незалежності вони будуть на Донбасі. Спершу їх на заводі мають налагодити, а потім випробуємо боєм.

Якраз там і виникне проблема, що у взводах різні танки. Єдиний варіант – одному взводу на Т-64 ставити окремі завдання.