Історії про людей, чия поведінка вщент розбиває всі стереотипи та шаблони

Всі ми хоча б одного разу у своєму житті стикалися з упередженнями щодо своєї зовнішності, поведінки чи соціального статусу. Громадська думка має свої порядки: саме через неї ми часто приймаємо нераціональні рішення, на його ж основі намагаючись побудувати своє життя.

Ми впевнені, що кожен з нас гідний хорошого ставлення незалежно від зовнішнього вигляду чи кількості нулів на банківському рахунку. На доказ того, ми розшукали 20 коротких історій, кожна з яких може перевернути звичний світ з ніг на голову.

• Сиділа у ВІП-залі Ощадбанку, коли туди зайшла неохайна людина: бородатий, кудлатий, куртка подерта з пропаленими дірками, черевики стаптані... І раптом усі починають метушитися, каву йому перенесли, запросили одразу в кабінку. Встигла побачити, як з кишені він дістав пачку грошей у брудному целофановому пакетику. На зворотному шляху придивилася і зрозуміла, що на ньому брендові речі просто дуже затягані. Не знаю, що це за король бомжів був, але справді не варто судити з обкладинки. © Zabastovka / Pikabu

• Їхала я якось у поїзді, було мені років 16. Я на боківці, а в купе навпаки — четверо кавказьких чоловіків. Увечері на великій станції вони закупилися... Я гадаю: «Ну почалося, тепер усю ніч терпіти». Сиджу напружена, уткнулась у книгу. І тут один із них кладе мені на стіл фрукти та солодощі та каже: «Пригощайтеся, дівчино». І все, більше до мене не підходили і поводилися дуже пристойно. Люди, які руйнують дурні стереотипи, дякую вам. © «Підслухано» / Ideer
• Справа була досить давно, у ті часи я працювала вожатою. Зміна, день народження в однієї прекрасної вожатої дівчини, яку солодким букетом захотів привітати її колега з іншого загону. Молодий чоловік був немаленьких розмірів і мав вигляд пропаленого, затятого гопника 100-го рівня. І ось стоїть він з дуже гарним, добре продуманим букетом із гофрованого паперу та цукерок. Після того, як букет був подарований, я запитала, де ж він його купив. І після недовгого збентеження ця гора відвела очі зі словами: Я сам зробив. © SDariaV / Pikabu

• Ось, знаєте, я навчаюсь на бібліотекаря. І відкрию вам таємницю: я не самотня та не страшна. У нас у групі всі дівчата — красуні, і у кожної повно шанувальників, ми веселі та товариські. Адже те, яка людина, не залежить від її професії, соціального статусу, релігії... Тож геть стереотипи! А то всі збожеволіли на громадській думці, аж бісить! © «Підслухано» / Ideer

• Влаштувався до нас хлопчина. Пропрацював уже рік і нещодавно почав скаржитися:
  — У нас прибиральниці взагалі нахабніли: весь час, поки працюю, вітаюся з ними, а вони просто ігнорують.
  — А тебе не бентежить, що вони ніколи не відповіли тобі?
  Просто у нас дуже добрий директор, який дає роботу людям з обмеженими можливостями, а усі прибиральниці є глухонімими. Привітатися з ними можна лише встановивши прямий зоровий контакт і кивнувши головою. При цьому вони дуже гарні та усміхнені жінки.
  Колегі стало дуже соромно. Він сходив у магазин, купив їм по шоколадці та подарував наступного дня. Треба було бачити їхні щасливі обличчя та очі, які говорили про подяку набагато виразніше, ніж можна передати словами. © drumaha / Pikabu

• Влаштувався працювати у відділ бізнес-аналітики одного величезного швейцарського банку. За 6 робочих днів за роботою була помічена тільки дівчина, яка мене вчить, решта вирішує кросворди, читає комікси або навіть малює в Excel, змінюючи розмір і колір осередків. У мене руйнується стереотип про надійність та якість швейцарських банків. Самі працівники теж іржуть: зробили значок "Employee of the Year" ("Працівник року") і наклеїли його на кавоварку. © unknown author / Bash
• Мені тато розповів історію, після якої він перестав зустрічати людей по одязі. Працював він будівельником, кінець 90-х - початок нульових. Збудували вони багатоповерхівки та сиділи самі в офісі: директор, батько — головний інженер — і на кшталт секретар-продавець-кошторисник. Прийшла до них бабуся, погано одягнена, весь одяг старий, в руках одна сумочка... Мабуть, ровесниця батька. Каже, прийшла квартиру купити, троячку одразу за готівку. Вони не повірили, почали жартувати, на кшталт «Бабусю, яка тобі квартира, давай ми тобі на хліб і молоко самі дамо». Бабуся ціну наполегливо питає, вони сказали і очам своїм не повірили, коли вона з сумочки дістала пакет щільний, із щільного пакета — два целофанові, і в кожному гроші. Відрахувала потрібну суму і каже: Беру. Батько сказав, що після цього перестав дивитись на зовнішній вигляд. © Lyashkakonya / Pikabu

• Працювала у великій мережі супермаркетів побутової техніки. І ось чекаємо ми самого генерального директора, господаря всієї мережі по країні. На вулиці дощ вже півдня, людей у ​​магазині немає, і тут заходить мужичок у старих потертих радянських джинсах (ну на вигляд), поношених кросівках, у розтягнутій футболці. Пройшовся, а нам прибиральниця на нього з-за рогу киває і показує на погони. Виявилося, що це і є господар: приїхав на розкішному позашляховику, а щодо шмоток взагалі не морочиться. © Elena Chemoidan / Facebook

• У моєму класі навчається дівчинка. Вона якраз одна з тих, хто не вважається популярним у однолітків: не надто красива, приваблива або щось таке. Водночас вона найщиріша і найчесніша дівчина в школі. Зараз ми з нею зустрічаємося, і мені вона здається красивішою за всіх інших! © crimsonbolt405 / Reddit

• Зайшов до нас у магазин техніки мужик, опухлий та брудний. Охорона його одразу на приціл узяла. Підходить до продавців, які відходять від нього. У залі був директор магазину, взяв і підійшов до нього. У результаті чоловік купив телевізор за майже 100 тисяч. І ще йому купу допів продав директор. Серветки там, стабілізатор... Цей чоловік попросив директора донести все до машини. Повернувся директор і розповів, що коли вони вийшли на вулицю, там стояв брудний джип. А мужик, доки вантажили, розповідав, як він дико довго відпочивав на риболовлі і як тепер боїться їхати додому з порожніми руками до грізної дружини. Згадав, що вона новий телевізор хотіла, ось і заїхав по її «хотелку». © Anidag78 / Pikabu
• Вуличний двірник, вихідець із Середньої Азії. Метет вранці московський двір і чітко по гарнітурі говорить чистою французькою. Стереотипи упорхнули... © «Підслухано» / Ideer
• Року 3 тому забула у кафе новий телефон і виявила, тільки коли до будинку підходила. Погорювала небагато, але що робити. Трохи пізніше мені син на домашній дзвонить і повідомляє, що йому щойно зателефонували якісь хлопці, які знайшли мій телефон, і розповіли про це. Мало того, вони ще зрештою і привезли його мені прямо додому. Гроші пропонувала, але так і не взяли. © Влада Мілевська / Facebook

• Днями заходжу до автобуса. Народу не битком, але плюнути особливо нікуди: вільне тільки одне місце поруч із типовою радянською старенькою пенсійного віку, яка активно щось бурмоче собі під ніс. Народ намагається триматися подалі: хто її знає, чого вона там бурмоче? Прив'яжеться ще... А раптом відьма?
  Їдемо. Народ коситься на стареньку. Бабуся періодично зло коситься на народ. Через пару зупинок вона раптом навмисне голосно пародійним голосом заявляє: "Алло, Галочко? Ти зараз помреш! Уявляєш, залишилися ще дикуни, які не знають, що таке гарнітура!" Дістає її з-під хустки і відвертається до вікна. Тріск шаблону я, звичайно, не чув, але, гадаю, багатьом стало соромно. © unknown author / Bash

• Я вже майже рік із милою дівчиною. Зростання від сили 160 см, худенька, часто носить сукні, любить мюзикли. Вирішив якось приїхати до неї у гості сюрпризом, ключ від її квартири був. Відчиняю двері та чую нелюдські звуки. Суміш вмираючого кнура і звуків з пекла. Злякався, заскочив до неї, а моє миле створіння підспівує рок-гурту. «Підспівує» — не те. Гроул ( гроул - прийом екстремального вокалу. - Прим. ADME ). На квартиру. Такий, що будь-який металіст позаздрить. Усі мої стереотипи побиті, і я попросив тільки про те, щоб колискові дітям співав я. © «Підслухано» / Ideer

• Працював у пафосному магазині комп'ютерної техніки. Прийшли дві бабусі — божі кульбаби у плюшевих шубах (2001 рік). Накупили техніки на мою річну зарплатню. Я їх сам консультував, а потім ще ним техніку в будинку встановлював. Виявилося, що сестри, викладачі фізмату, на репетиторстві заробляли. Всю стару техніку віддали як гонорар. © KHTN1311 / Pikabu